ЛІСОВИЙ КОДЕКС РЕФОРМУЮТЬ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УКРАЇНИ: ЧИ З ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ?

3671
А.М. Бобко, інженер лісового господарства, канд. с.-г. наук, почесний доктор ІАЕП НААН України, Заслужений працівник сільського господарства України

Законотворча діяльність взагалі-то є дуже складною справою і потребує співпраці ініціаторів їх розроблення з спеціалістами, з зацікавленими партнерами, адміністративними та податковими органами влади. Інші обставини склались в Україні з часу проголошення незалежності. Зокрема, у складі Лісового сектору економіки держави за системою загальнодержавного організаційно-господарського управління лісогосподарським виробництвом (відомі на той час лісгоспи) і лісопромислового виробництва (ліспромгоспи) через систему державного планування були і залишаються взаємо залежними. Ні віки рубки користування головною товарною продукцією лісівництва – деревиною у стані росту, ні обсяги відомих лісівникам річних розрахункових лісосік та розподіл їх за лісозаготівельними підприємствами, лісгоспи не мали повноважень самостійно вирішувати. Тільки – через Держплан, податкові установи, адміністративні органи та наукові організації.

   Перелічені та інші питання щодо лісовпорядкування обговорювались і вносились до рішень відповідних Лісовпорядних нарад, у т. ч., згідно діючої Інструкції з лісовпорядкування за участю «обласної … планової комісії,… землевпорядкування, наукових організацій, а також інших організацій, зацікавлених у веденні лісового господарства і лісоексплуатації в об’єкті проведення лісовпорядкування»[1]. Для практичної нам справи лісокористування важлива виділена напівжирним текстом єдність ведення «лісового господарства і лісоексплуатації», тобто взаємозв’язок ведення лісогосподарського з лісопромисловим   виробництвом. Лісопромислове виробництво законодавчо і його правоздатні менеджери не були позбавлені повноважень приймати участь у формуванні нормативно-правових актів  з лісівництва і лісоексплуатації, у т. ч. від участі у відповідних нарадах з лісовпорядкування на місцевому і регіональному рівнях. У ході реформування політичної системи, це, певно, спонукало наразі владних менеджерів з державного лісівництва перебрати одноосібно на себе як питання лісогосподарського виробництва, так і лісопромислового. До того ж, всупереч  чинній Постанові ВР України «Про земельну реформу» (1990 р.). Так був прийнятий у 1994 р. Лісовий кодекс України. Зовсім просто, шляхом  перекладу з чинної на час проголошення Незалежності  редакції Лісового кодексу України на українську мову з внесенням до його змісту головного об’єкту обліку і спостережень – «Єдиний державний лісовий фонд. Землі державного лісового фонду»[2]. Хоча з 1990 р. в Україні діє Земельна реформа, спрямована на ідентифікацію землекористування, а  в ЛК України ця норма не приведена  у відповідність з Земельним кодексом…

Проект Закону про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів

   Насамперед, слід відмітити, НПА щодо інвентаризації лісів взагалі не практикувались, бо ліси, згідно Стандартної статистичної класифікації землекористування ЄЕК/ФАО ООН, це земля, вкрита лісовою рослинністю чи призначена для цих цілей. Відповідні показники площі їх поширення щорічно здійснюється при  проведенні інвентаризації (обліку) земель в Україні за відповідними нормами, встановленими Держземагентством України, у складі яких є графи облікової категорії «Землі лісові та інші лісисті» (Forest and other wooded land).

     Вирішальним є юридичне призначення землекористування, а не наявність лісового біоценозу на земельній ділянці. Адже мова за ССКЗ ЄЕК/ФАО ООН йде про землі,  про категорії землекористування, а не про ліси. Бо облікова категорія «Землі лісові» є одною з семи встановлених ЄЕК/ФАО за призначенням. Тому інформація про площу лісів (точніше – земель лісових) накопичується при складанні щорічної звітності за відповідними формами, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 30 грудня 2015 року № 337, за погодженням з Державною службою статистики України. У тому числі Форма 16 – зем. «Звіт про землі та земельні ділянки за власниками та угіддями». Організацію лісогосподарського виробництва кожний власник/постійний землекористувач встановлює на свій погляд з урахуванням лісівничих, чинних природоохоронних норм і правил та урядових рішень, тощо. Держлісагентство  здійснює його у межах суб’єктів землекористування, наданих суб’єктам лісогосподарського виробництва для здійснення державного лісівництва. Як то було ще за часів:  зародження лісівництва – у межах казенних лісів; радянської пори – у межах земель державного лісового фонду; в сучасний період – у межах  суб’єктів державного лісівництва, їх регіональних органів, асоціацій тощо. Іншого не дано. Тому проведення національної інвентаризації «всеосяжних» лісів, до того  ж, починаючи з площі 0,1 га, в Україні є недоцільним і взагалі – було б на посміх і недоречним.

   Відповідний законопроект зареєстровано у Верховній Раді України під номером 2379 від 05.11.2019 року.  В пояснюваній записці до нього  нема посилання на обґрунтування такої необхідності і ким ті зміни ініційовані.   Записано: «Метою прийняття проекту Закону є створення законодавчих умов впровадження в Україні національної лісової інвентаризації як нової системи збору та узагальнення даних про ліси в загальнодержавному масштабі» («в загальнодержавному масштабі» – це Державного лісового фонду?). Строго кажучи, про які «законодавчі умови» йдеться в Законопроекті, не відомо. Авторам його не підказали, що слово «Інвентаризація» має різні значення, залежно від його контенту. Вираз «лісова інвентаризація» – не науковий має зміст. Автори законопроекту, можливо, мають на увазі національний облік лісів у значенні минулого «Державний лісовий фонд», замінивши слово «Державний» словом «Національний». Але така норма в умовах сучасного лісогосподарського виробництва і аграрної політики  є несумісною з принципами ринкової економіки. Отже і недоцільною   для прийняття.

     Далі в ПЗ зазначено: «Завданнями законопроекту є правове визначення поняття національної інвентаризації лісів, регулювання повноважень органів державної влади щодо її проведення». Адже інвентаризація лісів є не що інше, як лісовпорядкування, порядок проведення якого історично встановлюється  Інструкцією з лісовпорядкування, розроблення, затвердження і впровадження у виробництво якої перебуває у межах повноважень Держлісагентства України.  Усе викладене свідчить про недолугість розгляду запропонованого Законопроекту Верховною Радою України «Про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів» і ось чому.

     Будучи за фахом інженером лісового господарства, кандидатом с.-г. наук, розглядаю його як механізм, що спрямований  на подальше ускладнення і так досить недосконалого  Лісового кодексу України. Маючи не малий практичний досвід в питаннях організації лісогосподарського виробництва і законодавства, здійснення наукових досліджень у галузі лісівництва, лісокористування, використання природних ресурсів тощо, вважаю доцільним висловити публічно і довести до відому широкої громадськості, переважно, менеджерів лісового сектору України про недоліки в організаційно-господарському управлінні у складі Лісового сектору економіки країни. Насамперед, це стосується менеджменту і менеджерів високих рангів Лісопромислової галузі, яка є складовою його частино.

За дослідженнями член-кореспондента НААН, д. е. н., Дребот О. І.  обґрунтовано доведена хибність системи реформування галузі, яка полягає в об’єднанні аграрного лісогосподарського виробництва (лісівництво) з лісозаготівельним і деревообробним виробництвами (лісопромислова галузь). «Лісове господарство» з переходом до ринкової економіки, коли всі владні й контролюючі повноваження щодо лісівництва і лісокористування, наукового забезпечення і контролю були зосереджені в межах ЦОВВ лісового господарства, порядок формування, оцінки та продажу лісосічного фонду набув мало контрольованого, підприємницько спрямованого змісту»[3]. Хоча то було доведено ще в 2012 році, жодних змін до лісового законодавства стосовно взаємовідносин з  лісопромисловою галуззю,  з організацією лісокористування не відбулось.

  Переконливим наслідком грубого порушення єдності  в Лісовому секторі економіки Україні, згаданого вище лісівництва і лісокористування в дорадянські часи та до 60-их років минулого століття в Україні, свідчить сучасний його стан. У ньому  має місце безліч різних факторів – від неузгодження таксаційних показників обліку земельних ресурсів у галузі лісівництва (лісів за узвичаєним лексиконом) з європейським стандартами, до граничного ускладнення обліку  і статистичної звітності за неадаптованими до європейського законодавства показниками. Головним же наслідком зазначеної недолугості Лісового кодексу Україні, майже протидією розвиткові лісозаготівельної і деревообробної промисловості в Україні, є щорічний експорт, переважно, до європейських країн, т. з. «кругляка», необроблених лісових матеріалів і паливної деревини мільйонами кубічних метрів. Там їх використовують, зрозуміло, не для опалення, а для перероблення та  випуску  високотехнологічної продукції з високим рівнем доданої вартості. А населення, у т. ч. найбільш лісистих областей України, вимушено шукати трудовлаштування в зарубіжних країнах… Парадокс?!

   При іншому організаційно-господарському менеджменті в Лісовому секторі економіки, спрямування єдності між галуззю лісівництва і галуззю лісопромисловою, було і залишається необхідним розширити діючі чи побудувати в Україні нові деревообробні підприємства чи виробничі осередки, з урахуванням найбільш повного  використання потенційної продуктивності земель лісових, призначених для здійснення лісогосподарського виробництва. Відповідні розрахунки і обґрунтування мали б зробити колективними зусиллями провідні субєкти, асоціації лісопромислового виробництва (ЛПВ) з тим, щоб вони могли самостійно ініціювати свої пропозиції попиту на лісові матеріали галузі лісівництва, а також регіональним органам державної влади та органам місцевого самоврядування, з метою забезпечення швидкого зростання деревообробки, переробки деревини і повного припинення експорту лісових матеріалів та «дров» до зарубіжних країн.

  Для допитливих і для авторів реферованого Законопроекту  варто  повідомити наступне. Лісовий кодекс України за часів Незалежності було прийнято 21 січня 1994 р. під № 3852 – ХІІ. В його основу були покладені, переважно, норми попереднього лісового законодавства, зокрема, другої половини ХХ століття. Тобто з Основ лісового законодавства колишнього Союзу РСР і Союзних республік (1979 р.). Головне із його положень, що всі ліси у СРСР утворюють єдиний державний лісовий фонд, перенесено до Лісового кодексу України: «Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави» /ULR: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12/ (ст. 1).

  Звернемо увагу і на те, що приведене в ЛК України визначення за змістом повністю відповідає визначенню радянської пори. Опущено тільки слово «державний». Але чітко проголошується, що «Усі ліси… незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України» – нісенітниця в умовах ринкової економіки. Отже й є об’єктом обліку, спостереження й статистичної звітності про його стан і економічні наслідки використання. Тобто, об’єктом спостереження є «Лісовий фонд». Це стає взагалі недоречним  за умови, що з 1990 р. в Україні була проголошена Земельна реформа з запровадженням ідентифікації землекористувачів  «у зв’язку з переходом економіки держави  до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель  з одночасною передачею їх у  приватну  та колективну  власність,  а також у користування підприємствам,  установам  і  організаціям  з метою  створення  умов  для  рівноправного  розвитку  різних  форм
господарювання  на  землі
» /ULR: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/563-12.

   Якщо приведена теза з радянського законодавстві відповідала засадам тої пори загальнодержавного централізованого управління лісами, то вона у складі ЛК України 1994 повністю суперечила принципам Земельної реформи 1990 року і, головне, – політичному курсу держави на перехід до засад ринкової економіки. Зазначимо при цьому, що за останнє чверть століття до ЛК були внесені десятки змін і доповнень (багато з них – не є нормами законодавства за своїм змістом),  але ніхто із владних органів та їх менеджерів не звертає уваги на приведені неузгодження і невідповідність нормам переходу на ідентифікацію у галузі землекористування, підміняючи його об’єктом праці «Лісокористування». Окремі науковці, котрі доводили про необхідність переведення лісокористування на засади ринкової економіки, піддавались обструкції. Адже сутність ринкового змісту лісівництва – прибутковість і самоокупність лісогосподарського виробництва. Але цього положення в ЛК України нема, а в пропонованих змінах до нього також відсутні. Як нема і того, що лісівництво – це галузь лісогосподарського виробництва і продуктивною силою у її складі є земля, земельні ресурси. Лісові ресурси є лише товарною продукцією лісівництва.

   Так працює лісогосподарське виробництво сусідньої Польщі, в Законі про ліси від 28 вересня 1991 р. (аналог Лісовому кодексу України) якої записано: «Державні ліси покривають свої видатки із власних доходів і ведуть лісове господарство за принципом фінансової самостійності» (ст. 50)…. Видатки на утримання Генеральної дирекції Державних лісів і регіональних дирекцій Державних лісів фінансуються із внесків, що обтяжують витрати діяльності надлісництв» (ст. 53)… Основою оподаткування лісовим податком є кількість перераховних гектарів, що встановлюється на підставі площі за головними породами в деревостані та клас її бонітету, за оцінкою лісовпорядкування станом на 1 січня року оподаткування» (ст. 64).

   Зазначених нормативних положень, зрозуміло, в Лісовому кодексі України нема. Бажано, щоб це стало зрозумілим авторам реферованого законопроекту для опрацювання ними та іншими владними авторами, зацікавленими в удосконаленні лісового законодавства і економіки країни, переводу його на принципи ринкових відносин. Як нема в Польщі якихось інших обмежень з державного управління лісами. І при цьому питомий щорічний обсяг вилучення деревини із лісів  у Польщі в 2 – 3 рази є більшим, ніж в Україні, створюючи при цьому секторальну єдність і співпрацю з лісопромисловою галуззю.      

   З назви нормативно-правового акту видно, що мова йде про інвентаризацію лісів під терміном «національної». До того ж, зовсім не  зазначено, хто уособлено ініціює розгляд цього питання та очікувані соціально-економічні наслідки проведення зазначеної інвентаризації лісів. Адже мало знати площу поширення лісів в Україні. Потрібно ще вивчити їх розподіл за ідентифікованими землекористувачами, чи то від окремих юридичних або фізичних осіб, чи то їх об’єднань, асоціацій тощо. Те ж стосується вилучення з лісів головної продукції лісівництва, – традиційно, деревини у стані росту, – суб’єктами лісозаготівельного і деревообробного виробництва для виготовлення з неї лісових матеріалів ринкового попиту. З чого виходить, що замовником розроблення зазначеного НПА можуть бути, в умовах децентралізації державного управління, субєкти лісогосподарського виробництва (лісівництва – з радянського законодавства), органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, асоціації лісозаготівельного, деревообробного та ін. видів промислового виробництва. Посилань на такі ініціативні документи у ПЗ до законопроекту нема.

   Є повідомлення в матеріалах Комітету з питань екологічної політики та природокористування ВР України (Голова – Олег Бондаренко) наступного змісту:

«30 вересня 2019 року відбулась зустріч голови Комітету з питань екологічної політики та природокористування Олега Бондаренка і голови підкомітету з питань охорони і раціонального використання надр, водних ресурсів Зіновія Андрійовича з керівником проекту «Німецько-український агрополітичний діалог» (АПД) Фолькером Зассе, аграрним аташе посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні Германом Інтеманном та іншими представниками проекту». Далі зазначено: «в Україні існує три основні проблеми, зокрема, відсутність достатнього фінансування у Державному бюджеті України; недостатня організація співпраці центральних органів виконавчої влади; відсутність законодавчого врегулювання питання національної інвентаризації лісів». [/URL: http://komekolog.rada.gov.ua/fsview/74733.html#top].

    Такий висновок зовсім не схожий на німецьку школу діловитості й високого рівня дисципліни і культури праці, дотримання нормативно-правових актів, стандартів тощо, у т. ч  в лісогосподарському виробництві. До речі, зауважимо, що власно лісівнича наука зародилась саме в Німеччині й згодом поширилась по Європі, в Російській імперії, насамкінець – по  всьому світу. Про ті чи інші недоліки українського лісового господарства слід говорити не газетним змістом.        Адже  можу запевнити громадськість України, а також представників Німецько-українського АПД, що «питання національної інвентаризації лісів» в Україні давно освоєно українською землевпорядною і лісівничою науками та багаторічною їх практикою. До того ж, порядок внутрішньогосподарського влаштування земель лісогосподарського призначення регулюються  не державним законодавством, а галузевим. В Україні – Інструкцією з лісовпорядкування. Те, що вона невчасно оновлюється, та її таксаційні показники не адаптовані до законодавства ЄС, а також і до Стандартної статистичної класифікації землекористування ЄЕК/ФАО ООН, ніяк не пов’язано з фінансуванням та  з тимчасовою забороною експорту лісоматеріалів у необробленому вигляді…

   Деякий скептицизм результатів згаданої зустрічі викликає заява про те, що «Комітет у межах своєї компетенції відкритий до співпраці з представниками проекту «Німецько-Український агрополітичний діалог»  щодо стратегічних питань розвитку лісового господарства та реформування лісового сектору в Україні з метою збереження і підвищення продуктивності, відтворення, охорони й захисту лісів, а також поліпшення культури ведення лісового господарства». Ці слова – калька з колишнього лісового законодавства України стосовно централізованого державного управління лісами…. Певно, випадково пропустили після слів «лісового господарства» через кому дописати – «переведення його на принципи ринкової економіки – на самоокупність і прибутковість лісогосподарського виробництва».  До того ж, не стосуються головного змісту Законопроекту № 2379 від 05.11.2019 р. «щодо проведення національної інвентаризації лісів».

Про державний лісовий кадастр і державний облік лісів в Україні

    Враховуючи викладене, звернемо увагу на питання, яке викладене, зокрема, в Пояснюючій записці твердження про те, що «процедура ведення державного лісового кадастру та обліку лісів на основі узагальнення даних лісовпорядкування не дозволяє отримати статистично достовірні оцінки показників». Дивно читати про такий вирок стосовно даних лісовпорядкування без будь якого його обґрунтування. Як це роблять у Новій Зеландії мені не відомо. Але хотілось би запитати в авторів Законопроекту в чому полягає відмінність уявної ними процедури «ведення Лісового кадастру» від Довідника з лісового фонду України за матеріалами лісовпорядкування, яка «не дозволяє отримати статистично достовірні оцінки показників»? Наскільки автору відомо, органи державної влади України, або регіональних адміністративно-територіальних утворень ще не оприлюднювали критичних зауважень щодо державного обліку лісів за даними таксації лісу, у т. ч. в межах лісів і здійснення лісогосподарського виробництва підприємствами державної форми власності.

   Окремо слід зазначити, що саме матеріали державного обліку лісів України широко використовуються в численних науково-лісівничих дослідженнях, при складанні державної і міжнародної звітності тощо. До того ж, без жодних критичних повідомлень про їх недосконалість чи про невідповідність їх статистичної достовірності. Кращим прикладом практичного використання Державного обліку лісів (Лісового кадастру) є наукова праця  Юрія Марчука «Аналітичний звіт про стан лісових ринків в Україні та їх регулювання – рекомендації по удосконаленню регулювання». БОБКО табл.1

    У зазначеній праці аргументовано і до місця використані дані,  що стосуються, переважно, формування та регулювання ринків лісових матеріалів. Звіт містить важливу інформацію про землі лісові (у складі колишніх – «землі лісового фонду»), а також дані  щодо розрахункових лісосік і прогноз розвитку головного користування до 2030 року. Має широкий інформаційний зміст (табл. 1), у т. ч. для оцінки лісогосподарського виробництва і заповідання, обсягів щорічного вилучення деревини, а також для пошуку методів його удосконалення. При цьому надзвичайно важливе значення має теоретичне формування показників лісогосподарського виробництва.  Наприклад,  обсяг виробництва лісових матеріалів категорії обліку «Паливна деревина з включенням до неї деревину для виробництва деревного вугілля»  з року в рік зростає (табл. 2), всупереч логічному змісту та попри  лісівничих норм і правил.

БОБКО табл.2

     Так, питома частка зазначеної категорії обліку виробництва лісових матеріалів категорії «ПалТехДер» в 2010 р. складала 53,3 % з 16145,6 тис. м3, в 2017 р. – 61,4 ; з 18913,9 тис.м3. БОБКО табл3Окремо відмітимо, що формування багаторівневих показників табличного змісту ускладнює їх розуміння і практичне застосування. Тому зазначену таблицю приведемо лише з відображенням тільки провідних облікових категорій, тобто «Лісові матеріали круглі» (англ. Wood in the rough), а також «Деревина на паливо» разом сировиною для технологічних потреб (англ. Fuelwood) за ті ж роки звітності (табл. 3). Звичайно, це умовне спрощення відносно лісових матеріалів, які відображаються в обліковій і звітній інформації. Спрямовані вони менеджерами з лісогосподарської галузі не за їх таксаційним станом, а з урахуванням інших мотивів. Адже саме від виробництва лісових матеріалів за їх обліковими категоріями сплачується т. з. рентна плата згідно Податкового кодексу України.  Залежно від таксаційних показників вироблених лісових матеріалів, під виглядом плати за спеціальне використання лісових ресурсів» (ПД, ст. 256). За звітністю лісозаготівельника.  Не за матеріалами таксації лісосічного фонду в стані росту. До того ж, таксаційний термін «ділова деревина»  та ще й з розподілом за розмірами (велика, середня, дрібна), розрядами тощо прийнятна тільки для таксації  лісу на пні, тобто у стані росту.

    Саме тому тільки у менеджерів з лісогосподарської галузі правоохоронні й податкових органів, органи державної влади і місцевого самоврядування  мають шукати відповіді на нічим не виправдане шалене зростання виробництва лісозаготівельниками  виробництва дров в лісах України (рис. 1).бобко4

   Приведене свідчить про вкрай тривожну ситуацію, бо процес таксації лісосічного фонду в Україні, практично, не здійснюється, а виробники лісових матеріалів (т. з. лісозаготівельники) звітують перед органами влади, а також  у межах галузевої звітності, так би мовити, на свій розсуд. За мало врегульованими показниками. .

   При цьому весь механізм нормування і обчислення  згаданої рентної плати, встановлено Податковим кодексом України (розробник – Верховна Рада?), не опирається на продуктивні сили землекористування, як те робиться в сусідній Польщі, породжуючи тим самим, формування корупційних схем у лісопромисловій галузі України.

З урахуванням викладеного та поточних політичних завдань щодо децентралізації державно управління у т. ч. у межах діяльності лісового сектору національної економіки, завдань інтенсифікації лісогосподарського виробництва на засадах ринкової економіки доцільно:

  1. Виключити з порядку денного ВР України розгляд запропонованого проекту Закону про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів, оскільки мова йде про землі, вкриті лісовою рослинністю та призначені для цього, оскільки за формами щорічного обліку земельних ресурсів в Україні, регулюється Інструкцією щодо адміністративної звітності, затвердженої наказом Мінрегіонрозвитку України від 30 грудня 2015 року № 337, за погодженням з Державною службою статистики України.
  2. Прийняти до відому наявність інформації про площу лісів за землекористувачами різного цільового призначення, зокрема за формою 16 – зем «Звіт про землі та земельні ділянки за власниками та угіддями», за графами «Землі лісові та інші лісисті» (англ. «Forest and other wooded land»), у т. ч. за підкатегоріями їх нижнього рівня – графи 18 – 22.
  3. Усвідомити, що внутрігосподарське лісовпорядкування з таксацією лісу історично і на практиці здійснюється власниками/постійними землекористувачами, в умовах ринкової економіки – підприємствами їх об’єднаннями, асоціаціями, має проводитись особисто за розробленими і затвердженими ними ж галузевими Інструкціями з лісовпорядкування з урахуванням їхніх ідентифікованих особливостей лісогосподарського виробництва.
  4. Повірити в твердження про те, що в Україні має місце «недостатня організація співпраці центральних органів виконавчої влади; відсутність законодавчого врегулювання питання національної інвентаризації лісів», певно, потребує не фіксації стану, а обґрунтування цієї проблеми, якщо вона доказово виявлена керівниками проекту «Німецько-Український агрополітичний діалог» (АПД).
  5. Прийняти до уваги необхідність створення колективними зусиллями суб’єктами ЛПВ певної структури науково-дослідної діяльності, щодо територіального розміщення мережі лісопромислових підприємств з урахуванням наявності в регіонах потенційної продуктивності вирощування деревини для розширення в них лісопромислових підприємств, створення додатково робочих місць з метою обмеження, згодом – з припиненням повністю експорту деревини низького рівня технологічної обробки.

   Незаперечно проведення перелічених заходів, та з ними пов’язаними проблемами, має створити умови для сталого розвитку лісового сектору економіки України, поліпшенню відносини між складовими його галузями лісогосподарського і лісопромислового виробництва на принципах ринкової економіки. Одним із найважливіших для цього  є зміна порядку оподаткування у лісівництві,  перехід з т. з. рентної плати за використання лісових ресурсів на плату за використання земель лісових, залежно від їхньої продуктивності  за типами лісорослинних умов і класів бонітету.

 Андрій Бобко

6.02.2020

[1] Инструкция по устройству Государственного лесного фонда СССР. Часть первая // Государственный комитет по лесной, целлюлозно-бумажной, деревообрабатывающей промышленности и лесному хозяйству при Госплане СССР. – М. 1964. – § 60.

[2]Лесной кодекс Украинской ССР // К., Издательство «Урожай». – 1981. Ст. 4.

[3] Дребот О. І. Інституціоналізація лісового сектора економіки в контексті сталого розвитку України. Монографія. // Національна академія аграрних наук України. Інститут агроекології і природокористування. – К., ДІА., 2012. – С. 105, 308.

Опубліковано у Загальна. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s